Проблемна тема: «Формування в учнів полікультурної компетенції як основної складової громадянсько – демократичного суспільства».

                                     

                        «Чим глибша прірва між різними типами

          знань, потрібними для життя і тими,

           що подаються школою, тим менший

                 вплив школи на майбутнє життя учнів».

                                                 Софія  Русова

        Початок ХХІ століття означений складним пошуком нового світорозуміння, педагогічного світовідчуття, здатного не лише дати адекватну оцінку неоднозначним трансформаційним процесам, а й зазирнути в майбутнє.

       Сьогодні, як ніколи, гостро стоїть завдання осмислення й пізнання буття, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого потенціалу. На цій основі повинна формуватися нова педагогіка – педагогіка компетентної, відповідальної людини.

       Життєтворчість – особлива, вища форма вияву творчої природи людини. Вона сприяє самостійному творчому вибору особистістю стратегії свого життя, розробці життєвих планів і програм, вибору та використанню засобів, необхідних для реалізації її індивідуального життєвого проекту. Мистецтво жити є вищою розвиненою здатністю до життєтворчості.

       Компетентне  ставлення особистості до життя – означає потребу в самопізнанні, саморозумінні, самореалізації в різних видах творчої діяльності, володіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами і методами життєздійснення; усвідомлення, організацію свого психологічного часу, життєвого шляху особистісного розвитку; проблемне бачення свого життя; осмисленне розв’язання міжособистісних протиріч; здатність до об’єктивного оцінювання рівнів, сфер і меж поширення своєї життєвої активності; усвідомлене й адекватне оцінювання своєї життєдіяльності; високу культуру споживання: відповідальне ставлення до свого життя, здоров’я; культуру фізичного розвитку; філософське, етичне осмислення свого життя.

       За умов трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування молодою людиною нових життєвих стратегій, компетентності, конкурентоспроможності, посилення гнучкості та мобільності соціальної поведінки. Чим потужніший життєвий ресурс людини, чим  ширші її соціальні можливості, тим легше здолати кризові настрої, оволодіти конструктивно – перетворювальною позицією.

       Входження молодих поколінь у глобалізований динамічний світ, у відкрите суспільство актуалізує роль полікультурної компетентності вихованців.

       Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі випускник української школи має володіти певними якостями, вміннями:

-         бути гнучким, мобільним, конкурентноздатним, уміти інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;

-         критично мислити;

-         використовувати знання як інструмент для розв’язання життєвих проблем;

-         генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність;

-         володити комунікативною культурою, вміти працювати в команді;

-         вміти запобігати та виходити з будь – яких конфліктних ситуацій;

-         цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації в професійному й особистому плані, так в інтересах суспільства, держави;

-         уміти здобувати, аналізувати інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;

-         бережливо ставитись до свого здоров’я та здоров’я інших як до найвищої цінності;

-         бути здатним до вибору численних альтернатив, які пропонує сучасне життя.

       Отже, статус людини в суспільстві залежіть від неї самої.  Швидкоплінність соціального прогресу, динамічних змін викликає  необхідність постійної роботи над собою, розвиток життєвої, полікультурної компетентності, посилення відповідальності молодої людини за своє майбутнє, за можливість досягнення життєвого успіху.

        Полікультурна компетентність має багато складових:

·        комунікативну;

·        готовність до безперервної освіти;

·        професійно – трудову;

·        суспільно – правову;

·        сімейно – побутову;

·        особистісно – етичну;

·        психофізіологічну;

·        культурно – дозвільну.

       Культурно – дозвільна компетентність вимагає від учнів мати наявність уявлення про:

-         суть вільного часу в його соціальних функціях, стркутурі та змісті вільного часу, культурно – дозвільні можливості оточуючого соціуму;

-         вільний час як засіб розвитку особистості;

-         вплив потреб та інтересів на структуру та зміст дозвілля людини;

-         про творчі та споживчі форми, раціональні засоби реалізації дозвілля;

-         про  негативні тенденції, що заповнюють сферу дозвілля явищами антикультури;

-         про спілкування у сфері дозвілля:

n     суть неформального спілкування;

n     співвідношення спілкування та етикету;

n     якості особистості, що сприяють встановленню контактів з іншими людьми.

       Учні повинні вміти раціонально використовувати дозвілля:

·        цілеспрямовано обирати заняття,  що відповідають  особистісним інтересам;

·        планувати вільний час.

       Дуже важливою складовою полікульторної компетенції особистості є її внутрішній стан.

       Особистість – багатопланове, багаторівневе утворення. Найбільш загальним поняттям, яке характеризує особистість, є її внутрішній світ.

       Внутрішній світ особоистості – це зовнішній світ, індивідуально інтерпретований , насичений особистісними емоціями, осмислений у діалогах з реальними та ідеальними співрозмовниками, диференційований на функціональні області з різними рівнями значущості.

       Цей світ містить у собі як намечені плани, так і нереалізовані задуми. Він рухається між полюсами відторгнутого і притягаючого, які відповідно наближають або віддаляють одне від одного в даному прсихологічному простолрі ті чи інші події, певні соціальні групи, сфери соціальної діяльності особистості. Внутрішній світ особистості – складна система способів суб’єктивної переробки нею ситуацій, в які вона потрапляє, або яких шукає сама, тих подій, учасницію яких стає. Соціальні впливи на особистість багатозначні й багатомірні, а їх якість визначається тим, як суб’єкт їх розпізнає, проблематизує і інтерпретує.

       Внутрішній світ особистості може бути представлений наступною схемою:

Модель внутрішнього світу особистості

Цілеспрямовуюча галузь	Реалізуюча галузь	Результуюча галузь (життєвий досвід)
Орієнтаційна  сфера	Законодавча сфера	Результуюча сфера Аутостабілізуюча сфера
Спонукальна сфера	Регулятивна сфера	Аутостворююча сфера

       Основною функцією цілеспрямовуючої галузі є ідеальне передчуття, що пронизує процеси реальної активності. Таке передчуття реалізується як дві самостійні функції. Перша, яка відзначається як цілепокладальна, вимагає достатньо тонких і адекватних знань про світ і людину й забезпечується традиційною сферою особистості. Друга, спонукальна, грунтується на розвинутому досвіді емоційного відношення і забезпечується спонукальною сферою особистості.

       Основна функція реалізуючої підсистеми полягає у реалізації спонукань, вироблених цілеспрямовуючою галуззю.

       Реалізуюча підсистема складається з виконавської і регулятивної сфер, і центральне місце у ній займають здібності у широкому розумінні цього слова.

       Першорядне значення мають особливості результуючої області внутрішнього світу особистості або її життєвого досвіду.

       Значення цієї складової  пояснюється трьома основними обставинами.

       По – перше, переосмислення життєвого досвіду становить основний предмет рефлексивної активності, яка є ведучою у процесі реалізації особистісного самовизначення і особливо його продуктивних форм.

       По – друге, одним із основних компонентів особистісного самовизначення є осмислення тих чи інших аспектів проблемно – конфліктної ситуації; саме через призму свого особистісного досвіду.

       По – третє, особистісний підхід до освіти базується в межах утворень і процесів самосвідомості, яка займає центральне місце в аутостворюючій сфері особистості.

       Самосвідомість – це насакмперед процес, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до самої себе. Самосвідомість характеризується своїм продуктом – «Я» і є формою переживання людиною своєї особистості як цілісності. «Я» є водночас об’єктом самосвідомості, причому взятому в максимально узагальненому контексті, в аспекті кардинальних  життєвих ситуацій і задач.

       Одним із компонентів аутостабілізуючої сфери особистості є її характер. Урахування особливостей характеру пояснюється тим,  що в підлітковому і часто молодому віці людина іденфікує себе з характером.

       Характер – це сутність якостей, які стабільно проявляються як форми здійснення людиною будь – якого виду активності. Структурно одиницею характеру є риса, яка є генералізованою, узагальненою, стійкою звичною виконувати певним чином дії і здійснювати вчинки.

       Риси характеру поділяються на дві групи.

       Першу групу складають ті, що якісно характеризують здійснення особистістю будь – якого виду діяльності стимулювання. Це такі риси, як цілеспрямованість, рішучість, енергійність, діловитість, впевненість, послідовність, наполегливість, ініціативність, ретельність, захопленість, урівноваженість тощо.  

       У другій групі представлені риси, які зумовлюють тільки форму взаємодії даної особистості з іншими людьми. Вони виявляють себе як характеристики спілкування. Сюди відносять делікатність, люб’язність, тактовність  і цілий ряд інших.

      Змістовна форма, в якій суб’єктивність дорівнює самій собі, є самобутність особистості. Самобутність – це сукупність рис характеру, потреб і константних емоційних властивостей особистості.

       Самобутність – це істінність особистості, яка має глибоке коріння, якій властива самовираженість, тобто зрощеність, нероздільність виразу і виражаємо суб’єктований зміст, у якому особистість дорівнює самій собі.

       Якщо суб’єктивність – особлива, пов’язана тільки з людиною, форма її буття, то самобутність – найбільш характерна для даної особистості змістова наповненість цієї суто людської форми існування. Самобутність – найбільш стабільне, стійке, повторюване в особистості. Вона не може бути змінена міттево, вона сильніша за докази здорового глузду.

       Повнота якісної визначеності людини включає також цілий ряд коннітивних властивостей, які є результатом сумісної свідомої стабілізації і упорядження когнітивної сторолни її внутрішнього світу:

1.     Цілеспрямоване засвоєння знань і приведення їх у систему, що виражається в ерудованості і освіченості особистості.

2.     Світогляд особистості, до якого входить цілісна точка зору на місце людини у природі й у суспільстві. Він створюється шляхом концептуальної і структурної систематизації переконань і складає смислове ядро світосприйняття.

       Світогляд – це категоріально поняттєвий рівень існування суб’єктивної особистості. Він виконує пізнавально – орієнтаційну функцію у життєдіяльності.

3.     Виверені й визначені життєві ідеали і цілі особистості.

       У цих властивостях виражається ступінь розуміння особистістю світу і свєї ролі в ньому. Вони зовнішні відностно до самобутності і не пов’язани безпосередньо. Але ці властивості досить чітко усвідомлюються, хоча існують начебто приховано в безпосередньої течії буття особистості.

       Розуміння внутрішнього світу особистості дитини дає велике значення для практичної організації та свідомого поповнення реабілітаційного процесу гуманістично зорієнтованими заходами.